Передмова автора
«Дерево життя»
– минуле, сучасне, майбутнє українського народу.
З давніх-давен людям відомо: «дерево
життя» – гілка, на
якій ростуть три листки:
– перший листок – символ минулого часу;
– другий – символ сучасного;
– третій – символ майбутнього.
Зображення
«дерева життя» зустрічається з давніх часів і воно свідчить про те, що люди ще
в сиву давнину знали про нерозривний зв’язок минулого, сучасного і майбутнього.
Усе навколишнє – наслідки
минулих подій, і в тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє. Отже,
щоб вірно орієнтуватися у житті, треба вивчати минуле свого народу, його
історію, а вона, як і життя людей, має героїчні і трагічні, щасливі і нещасливі
сторінки. Оскільки в героїчному найбільше проявляється національний характер
народу, його душевна краса, таланти, то й ці сторінки особливо хвилюють почуття
національної гордості, яке нині таке необхідне для становлення нової держави. І
нам є чому повчитися у минулого.
Перший листок
«дерева життя» списаний увесь. Починається історія з малюнків давніх людей,
продовжена літописцями і писарями. Найбільшої уваги, як найважливішому
моментові, приділено козацтву і Запорізькій Січі – неповторному і легендарному явищу
нашої минувшини, яке тривало протягом XVI-XVIII століть. Попри багаточисленні суперечки більшість учених підтримують
думку, що українське козацтво виникло із тих верств населення, які найбільше
страждали від феодального і духовного гноблення польського панства.
До 1556 року – заснування легендарним Байдою-Вишневецьким
Запорозької Січі – на берегах Дніпра виникли
перші козацькі поселення, які згодом стали основою для майбутньої нездоланної
військової сили, що захищала мирне населення спочатку від нападів татар, а
потім стала визволителем нашого народу від польського гноблення.
Козаки – люди особливі. Вони понад усе цінували свободу
і справедливість, саме вони є творцями першої,
говорячи сучасною мовою, демократичної
республіки на території України. На Січі були свої закони і правила, порушити
які не міг ніхто. Військова справа козаків привертала увагу не тільки
польського Сейму, як потенційна небезпека, але і західно європейців. На той час
Військо Запорозьке було наймогутнішою армією усієї Європи. Особливістю його,
зокрема французькі майстри військової справи, відзначали те, що козаки воюють
не зброєю, а й за допомогою слів. Кожне слово козаків важило багато, і до нього
прислухалися. Говорити про подвиги запорожців можна багато, так само багато є
чого сказати і про значення, наслідки цих подвигів для нашої історії. Це і
захист півдня України від нападів татар у XVI-початок XVII століть. Вони
взялися за цю справу (саме завдяки цій місії для козаків було створено реєстр.
Досі немає визначеної думки з цього приводу: реєстр – визначення сили й могутності козаків чи спроба
їх закріпачити). Козаки гідно виконали свій обов’язок перед людьми, адже
пообіцяли, а слово козака – закон. Це вони стали ініціаторами
народно-визвольної війни 1648-1657 років. Усі свої надії український народ
покладав на Січ, і на цей час Січ виправдала усі сподівання, її слова і діла
змогли пробудити в нашому народові національну свідомість, змогли підняти його
на збройну боротьбу із гнобителями і перетворити козацьке повстання у народний
рух – у справжню війну. Після Богдана
Хмельницького, одного з найвидатніших гетьманів українського козацтва, в
Україні панували незгода і розруха, її розділяв Дніпро на Правобережну і
Лівобережну, і саме в наступні століття цей поділ був не лише географічний, а
й, на жаль, духовний. Із зруйнуванням у 1735 році Запорозької Січі українське
козацтво заснувало нові Січі – Задунайську,
на Кубані, але ці Січі не можна назвати спадкоємицями у повному смислі слова.
Проте дух козацтва не загинув, оскільки його не можуть здолати жодні негаразди.
Ще з часів створення Запорозької Січі козацтво приділяло багато уваги
національному і загальнолюдському вихованню, недаремно православ’я було однією
з найважливіших умов прийому до лав козацтва, яке жило за десятьма
християнськими заповідями, і на Січі обов’язково була церква, яка вважалася
найбільшою святинею. Багато козаків мали вищу освіту, здобуту у найвідоміших
європейських університетах, а в реєстрі, поряд з прізвищем козака, часто
зазначали його вчений ступінь, тож козацтву, дійсно, було що сказати. Після
закінчення війни у 1657 році, коли військова могутність козацтва витрачалася на
гетьманські міжусобиці, частина козацтва приділяла багато уваги розвиткові
освіти в Україні. Це і Києво-Могилянська академія (до 1701 року – колегіум), і Львівський університет, і
відроджений Острог. Слово було головною зброєю для учасників братств – Київського, Львівського, саме там
розпочинав свою суспільно-політичну діяльність П. Скоропадський. Козаки ніколи
не залишалися без діла, бо їх ділом було слово, віра і прагнення до кращого
життя українського народу. Вони справді зробили усе для нього.Так написано на
першому листкові «дерева життя», листкові минулого, усе це наша історія, яку ми
повинні знати і поважати. Листок списано увесь, але щомиті на ньому з’являються
нові слова –про вчорашнє сучасне.
Другий листок – хроніка сьогодення. Записи у ній роблять
сучасні діячі культури і науки, політики і суспільні діячі. Ці записи – це становлення нової незалежної, але
історично древньої держави. Сьогодні згадується історія такою, якою вона була
насправді, повертаються віковічні традиції, серед яких і козацтво: усе
нове-добре забуте старе, але зроблене по-новому.
Сьогодні
козацтво – єдина для всього українського народу популярна
форма відродження національної ідеї на принципах духовності, патріотизму і
соборності.
Не існує нації без національної ідеї, як
об’єднуючого і спрямовуючого фактора історичного її розвитку.
Нині
українська нація підійшла впритул до початку різкого підйому в усіх сферах
свого життя – бо вона розвивається в незалежній
державі.
Не потрібно
забувати минуле і сьогодення, потрібно жити так, щоб усі записи у «книзі життя»
були пронизані головною ідеєю, і тільки однією: усвідомлення національності і
дотримання традицій, а наші традиції не зрадять нас і завжди вкажуть правильний
шлях у майбутнє.
Сьогодні вже настав час об’єднати козацьку силу під одним
керівництвом Гетьмана України та творити добрі справи на славу України.
Свій
твір-легенду присячую