18 жовтня 1918 р. у Львові було утворено Українську Національну Раду — політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. А 19 жовтня 1918 р. Українська Національна Рада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка.

Наміри українських політиків стали полякам поперек горла у їх прагненні створити «велику» польську державу, адже західноукраїнські землі розглядались ними як складові цієї майбутньої держави. 31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії, до рук якої австрійський намісник мав передати владу над Галичиною. 

Українська Національна Рада намагалась домовитись з австрійським урядом про передачу їй всієї повноти влади у Галичині. Проте у відповідь від австрійського намісника Галичини генерала  К. Гуйна вони почули категоричне «ні».

Відмова призвела до прийняття вечірньому засіданні УГВС 31 жовтня 1918 р. рішення взяти владу у Львові збройним шляхом. Тоді, аби не допустити захоплення влади поляками, група молодих українських офіцерів на чолі з Д. Вітовським бере ініціативу в свої руки.

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові угрупування вже контролювали Львів, а наступного дня й усі інші міста Галичини. Нова влада одразу заручилась широкою підтримкою населення, пообіцявши йому демократичні права, восьмигодинний робочий день і проведення реформ.

ЗУНР проголошувалась демократичною республікою, соціальну основу якої складали робітники.

 9 листопада 1918 р. Українська Національна Рада утворила свій тимчасовий виконавчий орган на чолі з Костем Левицьким,  який 13 листопада 1918 р. був перетворений на уряд — Державний Секретаріат, у цей день факт проголошення республіки обнародували, після відречення імператора від престолу.

13 листопада 1918 р. було затверджено Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», згідно з яким вона отримала назву «Західноукраїнська Народна Республіка». Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. кв. км, населення — 6 млн. осіб. Також було затверджено герб держави — Золотий Лев на синьому тлі, та прапор — блакитно-жовтий.

Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів: про організацію війська (13 листопада 1918 р.), тимчасову адміністрацію (15 листопада 1918 р.), тимчасову організацію судівництва (16 листопада і 21 листопада 1918 р.), державну мову (1 січня 1919 р.), шкільництво (13 лютого 1919 р.), громадянство (8 квітня 1919 р.), земельну реформу (14 квітня 1919 р.).

22-26 листопада відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, яка була наділена представницькими й законодавчими правами. Погляди більшості депутатів були національно-ліберальними, і вони надавали перевагу будівництву державності, а радикальні соціально-економічні перетворення на перший план не висувалися. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням, їм було видано 30% депутатських місць.

 14 квітня 1919 р. розпочалась аграрна реформа, згідно якої у великих власників, переважно поляків, вилучались маєтки, а земля повинна була передана малоземельним і безземельним українським селянам.

22 січня 1919 р. відбулось об’єднання ЗУНР  з  УНР і перетворення її на «Західну область Української Народної Республіки» гарантуючи повну автономію. Була сформована боєздатна армія – УГА, у якій перебувало 100 тис. чол.., з яких 40 тис. безпосередньо брали участь у бойових діях з поляками.

ЗУНР ввійшла в історію як героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, за демократію і за вільний розвиток.