У 1932-1933 роках комуністичний диявол зробив «чудо»: землю, яка могла прогодувати мільйони, він вкрив скоцюрбленими тілами умерлих від страхітливого голоду. І це не був природний голод – його зробили своїми руками ті, що у той час населяли владні кабінети . 

Упродовж осені 1932-33 років в Радянській Україні було замінено 80% партійних керівників низового рівня. Бо вони були визнані недостатньо більшовицькими. Їх заступили «висуванці», готові до будь-яких злочинів, і кадри з інших радянських територій СРСР.

Чому ми згадуємо про Голодомор? Може, не слід повертати старі болі у народну свідомість? Може, праві були наші предки, які мовчали страшним мовчанням?

Слід зазначити. що людям в СРСР заборонили говорити про голод 32-33 років. Страх тієї заборони був такий потужний, що ті хто дожили до часу, коли можна було сказати про голод, все-одно не казали нічого – боялися.

Час показав, що ми мусимо знати про Голодомори і тих хто завинив. Якщо ми цього не зробимо, то людоненависники далі будуть рядитися в тогу невинності, баламутячи народ своїм позірним людинолюбством.  Злочин тих Голодоморів, у 2012 році, все більше і більше відкриває очі простим людям всіх регіонів України. Про це свідчать статистичні дані опитувань. То чи маємо ми право мовчати?

Як сказав один із дослідників Голодоморів: вивчаючи історичні матеріали Голодоморів не маємо права закликати до ненависті й помсти. Ми маємо вжахнутися не від бездонності людського злочину, а від глибини затемнення людського духу. Як сонячне затемнення означає, що між Сонцем і Землею опиняється планетарне тіло, яке перекриває доступ світлові, так і в «смутні» епохи людської історії між людиною і Богом опиняється перешкода – класова, національна, релігійна чи будь-яка інша, вт.ч. ідеологічна ненависть. Це вона перекриває доступ Божої благодаті й перетворює людину на звіра.

Тому можемо з впевненістю сказати, що мотивом наших вшанувань жертв Голодомору має бути одна й та сама думка: молімося, щоб ми ніколи поміж собою не поставили сатану, нашіптування якого чомусь завжди, на відміну від Божих заповідей, видаються такими тверезими й реалістичними.

 Священики в своїх проповідях під час заходів вшанування жертв Голодоморів говорять: якщо ми хочемо, щоб ота страхітлива жертва України була недаремною й мала бодай якийсь сенс, то пам’ятаймо про небезпеку затемнення духу й не затуляймо Бога в своїй душі!

 Слова про Голодомор, безумовно, важкі, і важка їхня дорога до серця кожної людини. А ще важчою є дорога усвідомлення відповідальності, яку нація бере за свою долю, за помилки минулого життя, які поверталися до нас смертю, за життя нинішнє і за життя майбутнє.