Прихильники мовного закону стверджують, цитуючи статті,  зокрема, такі:
ст.2, ст.5 :"Державна мовна політика в Україні має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української як державної,"
ст.3 Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.
ст.6.1 "Державною мовою України є українська мова."

6.2. Українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються цим Законом. Держава сприяє використанню державної мови в засобах масової інформації, в науці, культурі, в інших сферах суспільного життя. ".... і т.д. , що мовний законопроект повністю відповідає засадам сьогодення. Вони  дають коментарі: «Як бачимо, небо не впаде на землю і українська залишиться державною і обов’язковою у використанні». Здавалося б все правильно. Але прочитайте добре мовний законопроект і зробіть висновок самостійно. Наразі я висловлю свої думки.

      Чому потрібен новий мовний  закон? В Україні досі діє закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/anot/8312-11). Отже новий закон про мову потрібен, але закон про державну мову, яка є українською, а не такий що пріоритетом визнає в державі російську мову. Двомовність в унітарній державі  неможлива. Інакше це федеративна держава. Україна федеративною не була ніколи. Навіть з втратою незалежності загарбник (Литовське князівство) використав українську мову як державну та пристосував закони держави (Київська Русь) для своїх потреб.

        А який дух українства панує нині? Наведу останні приклади. Проходить ЄВРО 2012. Український глядач, на доступних для населення українських каналах не може в повному обсязі переглянути футбольні матчі. Аудиторія телеканалів – молоді люди від 20 до 40 років. Якщо бізнес затьмарив розум володарям каналів то як можна виховати в молодого покоління повагу до держави і державних структур. Інший приклад. Відбувається літня олімпіада 2012 в Лондоні. Україна відправила для участі в змаганнях численну делегацію. Учасники  викладаються в дисциплінах на 150%. Але судді в гріш не шанують Україну через вибрики можновладців від влади в середині держави (тиск на нелояльних до влади людей). Спортсмени зі сльозами на очах. Дух українства занепадає. А тут ще й інформаційних тиск північного сусіда, який не признає Україну як самостійну державу, вважаючи її регіоном Росії (скандал в Інтернеті, коли українських спортсменів іменували російськими мабуть відомий читачу). І ще одне – ніде в світі не має, щоб спортсмени на представницькому рівні розмовляли не державною мовою. Тут вони беруть приклад від представників верховної влади.  То про який патріотизм може йти мова.

       Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання переглянути мовне законодавство і привести до відповідності європейським нормам, підписавши Європейську Хартію регіональних мов і мов меншин (http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_014), підписаному у Страсбурзі, 5 листопада 1992 року Державами - членами Ради Європи, ратифікувавши ії  Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» 15 травня 2003 року N 802-IV ( http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/802-15)

       Так, це також потрібно  робити, бо ми по суті європейська держава. Але не потрібно перекручувати  положення Хартії, використавши їх для потреб Партії регіонів. Ділки від якої самі себе признали Богами і призначили вершителями долі народів України і цілої держави. Також прошу звернути увагу на висновки Комісії експертів Ради Європи застосування Хартії в Україні у 2010 році. ЇЇ висновки -  це як застереження від можливостей використання Хартії в вузько партійних інтересах чи інтересах певних груп і кланів в державі. Тут треба  мати свою голову на плечах, щоб правильно зрозуміти вимоги Європи.  

       Ну не хочуть росіяни, які живуть на території України, що стала їх батьківщиною, визнавати себе українцями (народом що відповідає назві держави), то й не треба. Живіть, процвітайте і розмножайтеся, але не будьте ворогами краю, що прихистив вас і не ставайте на перешкоді життя автентичного населення більшості областей України. Інакше це може бути (не приведи Господи) громадянська війна за етнічною ознакою, підсумком якої стане виїзд такої «п’ятої колони» на «історіческую родіну» і зубожіння держави загалом. В паспорті не має графи «національність». Там записано «громадянин України», то ж будьмо ними, а не поплічниками іншої держави.

       Переглянувши текст іншого діючого  Закону України «Про національні меншини в Україні»  (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2494-12 ), можна зазначити наступне. Закон проголошує правильні принципи, наприклад:  1. ст.3 визначає "До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою". У відповідності до закону      навіть  наявність 40% або 50% російськомовного населення   не зобов’язує владу визнавати  росіян національною мовною меншиною. 2. ст.8 "може використовуватися ії мова". Отже вказаний закон  врахував всі принципи, які диктує сьогодення. Що ще треба? Звідси висновок: закон про засади державної мовної політики неузгоджений з іншими законами України.

    Для більшості населення України (україномовного і російськомовного) зрозуміло: з прийняттям зараз цього закону влада використає свій «мовний козир», і по осінніх виборах цього козиря вже не треба, він вийде з гри. А тому й не має ажіотажу з підтримки  населенням прихильників і противників мовного закону в верхах. Своїми промахами в керівництві, бо перш за все  думають про себе, законодавці довели людей до зубожіння в усіх регіонах України. Народ не має часу  звертати уваги на вибрики можновладців, їх жонглювання мовою, історією, традиціями, церквою. Народ хоче їсти, жити багато, мати забезпечену старість, мати право на освіту і медичне забезпечення, як це є в європейських державах.  Але нерви народу не стальні канати. Народ змучиться терпіти і тоді використає своє конституційне право. Якщо в нього забрати чотири компоненти - мову, традиції, історію, національну церкву - він загине, а отже загине держава, за яку предки гинули на полях битв. Людська пам'ять не дозволить наруги. Це прописні істини. А тому, україномовне, як і російськомовне патріотичне населення держави з автентичною мовою її регіонів противиться наглості Народних депутатів, що розводять народ «як котят» («диригент» фракції Партії регіонів Михайло Чечетов заявив: «Оценітє красоту ігри. Ми іх развєлі, как котят. Я нє знаю, что оні будут дєлать на виборах») після того як 3 липня 2012 року  Верховна Рада прийняла в цілому мовний законопроект. Так каже законодавець. То чи потрібен такий законодавець?...

     Народний депутат України Я. Кендзьор каже: «У сьогоднішніх умовах, зважаючи на те, що тема мови у суспільстві десь у третьому десятку у переліку тих проблем, які є пекучими, загальними і дуже важливими для українського суспільства. То я би пропонував, зважаючи на цю ситуацію, на те, якою ця тема є провокативною, як за неї провокатори завжди вхоплюються і у найнепотрібніший момент, – цей закон просто треба відкинути». Політик запевнив, що українська мова має достатній захист Конституцією України, зокрема статею 10. На думку нардепа, саме її, а не інші мови, ще варто розвивати і захищати. І важко не погодитися з Народним депутатом.

      Інший політик, Л. Кравчук,  в інтерв’ю журналу «Країна», мовою оригіналу каже:  «Партия регионов принятием закона о языках выполняет стратегическую задачу, поставленную перед ней извне».  Отвечая на вопрос, чего "регионалы" хотят добиться своим законом о языках, экс-Президент выделил две цели»:

     «Первое: они выполняют стратегическую задачу - чтобы здесь на территории Малороссии господствовал русский язык. Идет она, на мой взгляд, издалека. Второе: на выборах использовать язык как рычаг, который поможет победить», «поэтому ради единства Украины мы не можем допустить закона Кивалова – Колесниченко»,  « с этим соглашается президент Янукович. Не знаю, удастся ли ему придерживаться такой позиции до логического завершения этой проблемы. Ведь закон проталкивает Партия регионов, а он находится под ее влиянием. То есть Янукович не может сказать, что здесь он сам по себе, а партия - сама по себе». Виходить, що десь в середині партії є протистояння. Хтось «ллє воду не на той млин». Тільки цікаво в чиїх інтересах.

     Отже, дорогий читачу, суди сам: Чи потрібен «Закон про засади державної мовної політики»? Текст закону можна скачати на сайті :

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=41018&pf35401=198572