Головна » Статті » Статті

Пам'ять повертає нам минуле заради майбутнього…

„Коли ви добре робите тим, хто вам добро чинить, яка вам заслуга?...

                Ви ж любіть ворогів ваших і добро чиніть їм,

               ..., не чекаючи назад нічого, і велика буде ваша нагорода, і будете       

               синами Всевишнього.

              ... Будьте милосердні, як Отець ваш Милосердний”

                                                                                                          (Лк. 6, 33, 35-36).

 

Червень 1941 року. Початок страшної війни між двома окупантами, що не оминула  нашого народу. Страшна трагедія сталася і на території Старосамбірщини. У Хирові, на території колишнього Конвікту ворог створив пересильний концентраційний табір для радянських військовополонених і цивільних осіб. Тут, за двома рядами колючого дроту, гинули від хвороб і голоду люди різних національностей. Мертвих скидали в рови, пересипали вапном, випалювали з вогнеметів і знову наповнювали ними до самого краю місце спочинку від страждань і мук та загортали землею, яку втрамбовували, щоб ніхто не знав місця поховання та не дізнався про злодіяння.

Війна... Біль людей, ганьба людей. Чотири  роки  війни не забути, не викреслити з життя більш, ніж 20 мільйонів наших земляків-українців, яким на долю випала служба в армії на цій древній землі в роки Другої світової війни, і, зокрема, подій 1941-1945 років – радянсько-німецької війни. Не загоїти душевні рани сотні тисяч сімей, котрі втратили своїх синів, братів, чоловіків, коханих, батьків – свою надію, своє майбутнє...

Немає чим виправдати втрати на цій війні. Нам ніколи не повернути дев’ятнадцяти-двадцятилітніх, які назавжди залишаться молодшими за своїх однолітків. Нам ніколи не повернути батьків і дідусів, матерів і бабусь, сестер і коханих, молодий цвіт, що мав формувати націю. Але пам’ять людська не може бути втрачена.

Пройшло 70 років від тих подій. Багато свідків, а особли­во фронтовиків, пішло з життя. У тих, хто ще живе, біль від пережитих страждань і втрат рідних і близьких людей, хоч і при­тупився, але не вщухає, ятрить серце і пам'ять. А плинний час із його новими турботами і життєвими про­блемами бере своє. Виросли нові покоління людей, які знають про події війни лише зі спогадів сивих, немічних ветеранів, сво­їх дідусів і бабусь, шкільних підручників, художньої літератури, кінофільмів тощо. Нагадують їм про неї також пам'ятники по­леглим у боротьбі за свою землю та її світле майбутнє та щорічні святкування 9 травня, 22 червня,14 жовтня.

Пройде ще три десятиліття і на нашій землі не залишиться жодного свідка цієї війни, вона стане для нових поколінь такою ж далекою й абстрактною, як, наприклад, для сучасників Перша світова війна 1914-1918 років.

      Дорога робить крутий поворот і веде вгору, минаючи житлові будинки та приміщення місцевої лікарні – з одного боку та ворота колишньої військової частини – з другого. Ще один житловий будинок – і погляду відкривається порослий травою пустир, посеред якого постає кам’яна піраміда з Хрестом на вершині.

     Підходимо і читаємо вибиті на гранітній плиті слова: «Промов молитву, подорожній, за 14 тисяч вояків, що померли від хвороб і голоду від рук фашистів в концентраційному пересильному  таборі в роки Другої світової війни.»

 На чисельні прохання жителів військового містечка у 2000 році Районне Козацьке Товариство Українського козацтва поставило Пам’ятний Хрест в центрі меморіального поховання, яке підтверджено інформаційним звітом про пошукові дослідження у м. Хирів Старосамбірського району Львівської області, що проводилися згідно дозволу Хирівської міської ради 25-27 липня 2007 року пошуковою групою громадської організації «Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» (звіт розміщено на сайті організації в Інтернеті).

На превеликий жаль, тоді не вистачило власних і благодійних коштів, щоб впорядкувати територію поховання згідно проекту благоустрою (висадити дерева та створити парк, встановити освітлення, влаштувати пішохідні доріжки та огородити територію меморіального поховання, внести поховання в Державний Реєстр пам’яток нерухомої культурної спадщини). Однак активісти відродження пам’яті невинно загиблих не покинули  доброї справи. Спочатку до опіки за похованням долучилася військова частина, що дислокувалася в м. Хирів, пізніше самі жителі військового містечка виявили бажання допомогти козакам. Згодом до цієї справи долучилися воїни-афганці і ветерани-десантники  військової частини, релігійна громада храму Св. Миколая, окремі громадяни міста. Маючи певні благодійні кошти, активістами було вирівняно територію, посаджено дерева (дерева висаджуються вже декілька років підряд, однак приживаються тільки деякі, інші не можуть тут прижитися через значну кислотність ґрунту). Тепер необхідно огородити територію поховання та виконати ряд інших запланованих робіт. Але збудувати самотужки меморіальний комплекс померлим  від хвороб і голоду не під силу ні козакам, ані громаді міста. Немає відповідних коштів ні в місцевої влади, ні в бюджеті району. Наші звернення до влади всіх рівнів із проханням допомогти Старосамбірщині щодо робіт з благоустрою місця поховання не знайшли відповідного розуміння. Хочеться висловити надію, що напередодні  чергової згадки про жертв Другої Світової  влада все ж не омине увагою  величезне поховання, яке має свою історію, як і інші поховання тих часів.

На сесії Старосамбірська районна рада рішенням від 29 лютого 2012 року № 252 «Про затвердження цільових програм на 2012 рік» затвердила (першочергово) виділення 20.0 тис. грн. на благоустрій території поховань в рамках виконання заходів на 2012 рік «Програми  розбудови сфери культурної спадщини та збереження памяток архітектури на території району на 2007–2012 роки». Віримо, що хоча б четверть цих грошей піде на благоустрій  меморіального поховання радянських воїнів у м. Хирів.

Благоустрій території поховання може дати великий поштовх для розвитку культурного та духовного туризму на Старосамбірщині як складової загального туризму, який слід розвивати в нашому краї як одну з пріоритетних галузей господарки району. Та це матеріал для іншої статті.

       У проповіді з нагоди підготовки до святкування величного свята - Великодня священик однієї з парафій, зокрема, сказав: «Дорогі у Христі! Пам’ятаймо, що наша пошана до померлих рідних і близьких повинна проявлятися не тільки у дорогих пам’ятниках, але, набагато більше, в молитві за душі померлих і в дотриманні чистоти і порядку на місці їх поховання, впорядкуванні територій як самого поховання так і прилеглих до цвинтарів місць…

Мусимо усвідомити, що відповідальними за порядок і прибирання цвинтарів, пам’ятних місць чи могил окремих громадян та масових поховань захисників вітчизни, є не тільки парафіяльний уряд, священик чи паламар церкви, або місцеві органи влади, але кожен з нас, християн, бо до кожного відноситься обов’язок чинити милосердя  для душі і тіла, в тому числі і милосердя щодо усопших різних вір і народностей в т. ч. до ворогів, що хотіли поневолити наш край….».

В населених пунктах району є братські могили і одинокі поховання воїнів, що воювали по обидва боки фронтів, воїнів, які віддали своє життя за волю рідного краю та його незалежність.   Вони не можуть бути забуті нащадками. Наша з вами справа долучитися до їх відновлення і вшанування пам’яті полеглих незважаючи на всі прикрості сьогоднішнього життя і приналежності до релігійних конфесій.

Один з полководців сказав: «Війна закінчена тоді, коли похоронений її останній солдат». Але чи закінчена Друга Світова війна (так само, як і Перша), коли стоять розриті, зарослі бур’яном могили її учасників і невіддано їм останню шану, як людям, що створені Всевишнім на свою подобу?

 11 квітня – міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Цього дня Україна разом з усім світом низько вклоняється людям, що пройшли через фашистське пекло. Ми віддаємо данину скорботної пам’яті мільйонам мучеників, для яких нацистські концтабори стали дорогою в небуття.

Вважаю, що наш громадянський обов'язок  залишити нащадкам достовірні свідчення про історичні події, людей які приймали в них участь, шляхом вшанування їх пам’яті  та місць поховань полеглих  Це потрібно для того, щоб спадкоємці зробили з того, що їм довелося пережити, правильні висно­вки і не допустили повторення подібних трагедій.

Я закликаю жителів Старосамбірщини долучитися своїми можливими коштами з сімейних бюджетів до справи благоустрою меморіального поховання воїнів, що просять молитви у подорожніх за кращу долю для своїх нащадків.

Спомянімо їх хвилиною мовчання, уклонивши голову та промовляючи молитву…

Михайло ГАЛЕВИЧ, полковник Українського козацтва


Категорія: Статті | Додав: Admin (18.05.2012) | Автор: Михайло ГАЛЕВИЧ
Переглядів: 1114 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: