Куліш – одна за найдавніших страв, яку готували та споживали слов’янські народи в часи, коли хотілося їсти. Це була щоденна страва українців, друга після борщу. Куліш готували як на сніданок, так і на вечерю. В обід їли тільки борщ.

У східних слов’ян був такий звичай: під час укладання мирного договору противники варили кашу-куліш і їли. Каша стала символом союзу, без неї мирний договір не міг набути сили.

Куліш – традиційна українська страва, що «виникла» у середовищі  козаків.

«Куліш похідний – «миска пшона, кусок сала…», Куліш «багатий» з свинячими хвостами та почеревиною, Куліш із щуки чи сома, Пісний Куліш на олії з грибами – все це може приготувати досвідчений козак-кашовар,  який готує на цілий Кіш – 900 козаків, на Чайці, в лісі чи в степу.

Секрет приготування справжнього кулішу відомий лише козакам. Обов'язкова умова – страва готується на вогні під відкритим небом. У давнину на Запорізькій Січі жили тільки чоловіки, жінкам вхід до цієї «святині козацтва» був заборонений. Тому й не дивно, що рецепт справжнього українського кулішу відомий лише козакам.

На Січі все готував один чоловік – кашовар, оскільки інші козаки були зайняті військовими походами. Кашовар мав бути лисим, аби жодна волосинка не потрапила у страву. Кошовар – це не тільки кухар, це справжній козак-характерник, знавець трав і костоправ, мистецький воїн і оповідник, людина, яка залагодить будь-яку справу – поважна особа в громаді, з яким радилися і ніхто ніколи не сварився.

У наш час куліш варять весело – в будень і свято, для ситих і голодних, м’ясоїдів і вегетаріанців – і тільки для добрих друзів.

До кулішу потрібно:

Ватага голодних і веселих козаків, очолюваних отаманом, оптимально 10 осіб.

Гарне чисте поле, полонина або галявина в лісі.

1 кашовар – кремезний і лисий

1 казан

1 велике багаття

1 відро чистої джерельної води

1 велика дерев`яна ложка для помішування

1 маленький черпак

1 залізна кочерга (можна замінити підручними матеріалами, але не бажано)

1 заладована козацька бойова гармата

 Усе інше (сало, цибуля, часник, пшоно, сіль, спеції, овочі, м`ясо або гриби не обов`язково додавати, бо ситий козак – то поганий боєць, але можна).

1 секретний інгредієнт

Перш за все для кулішу треба мати «Свинину – добру» . 

Жирну свинину – сало, 1-1.5 кг дрібно ріжемо розміром 0.5х0.5х0.5 см.

Цибулю ріжемо дрібненько, а як – здогадайтеся самі.

Розпалюємо вогнище. В казан  вливаємо воду і вішаємо його над багаттям.

Свинину (м'ясо, 2  кг) ріжемо кавалками 0.5х 0.5х3.0 см.

М'ясо – це добре. М'ясо – це смачно. М'ясо – це сила. 

Моркву шаткуємо соломкою. Морква – це добре. Морква – це вітамін.

Все  варимо в казані з сушеними грибами та секретним інгредієнтом.

М`ясо в соці з сала і цибульки, грибів і «секрету» та води буде купатись хвилин 30. Галявиною розповсюджується запах варива, на який сходяться всі голодні. Ось тут треба бути на сторожі – поряд може бути голодний  пес чи м’ясоїдна корова.

Кашовар, пильнуючи казан з кулішем, промиває пшоно. По-перше, куліш – це традиційна українська їжа, а пшоно здавна було в Україні.

На казан ємністю 10 літрів потрібно 1-1.5 кг пшона. 

Коли м’ясо готове, доливаємо води до повного казана і висипаємо туди ретельно промите пшоно – воно має розваритися. Правдивий куліш повинен бути схожим на густу сметану. Варимо ще 30 хвилин.

Якщо хочемо, то солимо, постійно помішуємо і обов’язково пробуємо.

Тепер ми додамо спеції – це додає сили і енергії кулішу.

З досвіду: до м’яса найкраще пасують спецій карі, мускатного горіху меленого, перцю чорного і червоного, багато зелені і трошки душеного часнику та духмяних трав – це запах і смак, що викликає апетит. Важливо також знайти співвідношення спецій: як на мене, то чим більше спецій, тим куліш смачніший.

Аромат, що доноситься від страви, не може залишити байдужим.

Останнім штрихом стає зелень, яку додають, знявши казан із вогню.

Можна було би їсти, але першим має спробувати куліш отаман і дати добро.

Маленьким черпаком накладаємо порції в миски і запрошуємо до страви.

Прихвалюємо куліш. Просимо добавки. Ще б пак: від такої смакоти відмовитися просто неможливо. Кричимо: «Слава кашовару».

Якщо куліш недобрий, то варимо кашовара.

Будьмо!

Спробуйте і ви – не пожалкуєте!